Avalanhe Studios цього року просто на хвилі успіху. Компанії довірили розробити гру за ліцензією Mad Max, яка розійшлася чималим накладом, завдяки кінопригодам Макса Рокатанського. А паралельно розробляла триквел свого вибухового франчайзу Just Cause. Між цими проектами студії багато спільного, але розгляньмо детальніше останню, Макса ми вже по поличках розклали.

Just Cause 3 вийшла по 5 роках після другої частини. Часу на розробку, погодьтеся, було більш ніж достатньо, але що ж по-справжньому революційного привнесли до серії (окрім революційного духу за змістом)? Як виявилося — не багато.

Персонажі і сюж… Бах! Тидищ! Бум! Бу-бада-бум!

Відразу після запуску нас зустрічає вже добре знайомий, відчайдушний, безстрашний, революціонер-парашутист Ріко Родріґез, попиваючи віскі на пляжі нового об’єкту своїх деструктивних дій. Споглядати потилицю Ріко в стартовому титрі доведеться приблизно хвилинку-півтори, адже десь такий час гра вантажиться, попутньо під’єднуючись якогось дідька до мережі і якщо вам пощастить, таки під’єднається. Але про сумне згодом.

З першої ж місії нас знайомлять із рештою команди. Протягом гри нас супровджуватимуть: старий друг, американський військовий розвідник, пан „як же ж мені тебе підставити?“ Шелдон; лідер повстанців „зробіть, будь ласка, все за мене“ італієць Маріо; та старенька бабуся „я вмію з повітря робити вискотехнологічні ґаджети“ Діма (бабуся Діма, ги-ги). На противагу цій фантастичній четвірці — холодний, жорсткий диктатор, який тримає страхом та багатотисячним військом острівний гірський архіпелаг Медічі, генерал Ді Равелло.

Ах так, звісно, я згадував про сюжет. Коротко його можна переказати приблизно так:

— Маріо: Ріко лети до точки А, там треба все підірвати.
— Ріко: Авжеж, друже!
— Діма: Чекай, ось тобі новий ґаджет.
— Шелдон: А якого дідька я роблю в цій грі?
— Ді Равелло: Знищити повстанців, знищити міста, знищити все! Муахаха!

Оці 5 пунктів повторюються 50 годин! Доки ви на здоровенній мапі не знищите все, що люб’язно пофарбоване червоним.

Just Cause 2.5

Не люблю навішувати ярлики штибу „Якась гра 1.5, 2.5“ на будь-які продовження, але це той випадок, коли влучніше і не скажеш. Що ви пам’ятаєте з Just Cause 2? Це великий майданчик, де ви розважаєтесь, як заманеться. Літаєте, роздивляєтеся мальовничі заходи сонця, нищите ворожі бази диктатора без особливої мотивації, ганяєте на джипах та сідлаєте бойові крилаті ракети.

Для цього у вас є гак, за допомогою якого ви можете чіплятись до будь-якої поверхні і таким чином пересуватись до об’єктів, парашут — на якому ви плавно облітаєте ворожі бази винищуючи всі здоровенні цистерни з пальним, генератори і таке інше та достобіса видів зброї, від 9 мм пістолета до гранатомета.

Родзинкою ж були феноменальної краси вибухи. Усе, до чого долітав наш свинцевий дощ, злітало в повітря з грацією та пафосом щонайменше балерин. Із такою ж легкістю, видовищністю та розмахом. Ну і не забуваємо про доволі пристойну жменю баґів, традиційних для великих ігор з відкритим світом.

Just Cause 3 до останнього символу коду повторює те ж саме, але помножене ще на пів балу. Окрім парашуту, бабуся Діма (посмішка не злазить з обличчя) забабахала нам крилатий костюм, за допомогою якого долати великі відстані стало набагато швидше.

Наш вірний гак зазнав модернізацій, тепер натяжним тросом можна з’єднувати декілька об’єктів і однією кнопкою притягувати ці об’єкти один до одного. Це реально додає можливостей функціонально і розважально. Можна причепити ворожого солдата до газового балону і запустити його щонайменше в стратосферу чи з’єднати союзних вояк на джипі з гелікоптером і кинути їх прямо на ворожу базу, як стратегічне м’ясце. Це вже залежить від вашого особистого креативно-деструктивного мислення.

Не пооооспііішаааайтееее…

Проте, виникає питання: як це все організувати у якийсь ланцюжок логічних подій для проходження гри? У іграх з відкритим світом я шанувальник концепціїї, де ви можете пройти сюжетний ланцюжок квестів, а потім повернутись і методично довиконати все, що залишилось. Проходити побічні місії, знаходити всі колекційки, великодки, вибивати ачівки і все таке. Але JC3 вам такої змоги не дасть, адже щоби відкрити наступний ланцюжок сюжетних місій, вам доведеться довго і нудно рятувати дрібні поселення, містечка, нищити військові бази диктатора і всебічно революціонерити. Щойно ви навизволяєте необхідну кількість географічних точок, вам дадуть можливість глянути 30-секундний ролик на рушії гри і піти займатись тим же, але вже в сюжетній гілці. Єдиним бонусом від відбивання територіє є те, що до звільнених міст можна пересуватися за допомогою Fast Travel (де вас знову чекають завантаження по 2-3 хвилини), а також там відкривається власний гараж, куди можна зганяти різний транспорт для власного використання.

Таким чином гра штучно розтягується на всі ті десятки годин, які були заявлені при анонсах. Перший десяток 60-хвилинок буде цікавим. Вибухи дійсно вражають, валити орди військових весело, підривати багатотонні цистерни цілими ланцюгами — епічної краси видовище! Але згодом воно набридає, хочеться якомога швидше пройти цей „ўбер-бадабум“ фестиваль, але дзузьки, ви ще не всі дрібнесенькі поселення багатокілометрової мапи врятували від свавілля.

Саме про цю схожість між проектами студії я говорив на початку. Ігри дорогі, класні, великі, але до чортиків нудні через одноманістність ґеймплею. Довгі години одне й те ж: піди-принеси, полети-підірви задля рідкісних миттєвостей справжньої насолоди і здивування від побаченого…

Так, не можна не відзначити мальовничість островів, їх ландшафт, гірські схили, архітектуру окремо взятих будівель, а найбільше воду. Вода займає левову частку площі між трьома остовами Медічі. Краса поверхневого і підводного світу, фізика поведінки хвиль, відблиски на сонці — усе це ми пам’ятаємо ще з другої частини, але тут це просто водяний абсолют ігрової якості. У налаштуваннях графіки навіть окремо виділені 4 чи 5 опцій суто для води, такого я ще, зізнаюсь, не зустрічав.

Останній цвях у план революції

Але вся ця графічна довершеність і краса не могла обійтися без того, що знайоме всім без винятку — просідання FPS, вильоти з мапи, під мапу, зникнення текстур, несанкціоновані польоти персонажів, техніки і ще цілий мішок баґів та недопрацювань на будь-який смак.

Якщо ви цікавились грою, то неодмінно вже бачили не одне відео з підбіркою баґофестивалю Just Cause 3. А найголовніше, що не важливо чи у вас під капотом старенька AMD Radeon, чи два „Титани“ від Nvidia в SLI — FPS падатиме значною мірою і в найневідповідніших моментах.

Скажімо, летите ви за допомогою крилатого костюму під скелею, а тут хоп і гра просто завмирає, після чого наш герой вже лежить з розквашеною пикою на асфальті. Чи проходите місію, де погоня на катерах, а вся вода на мапі враз зникає, ви пливете просто по повітрю, не бачите ні водяних схилів, ні хвиль, а просто дно. Цікавий досвід скажу я вам. Це вже не згадуючи про марафонної довжини паузи при завантаженнях, складається враження, що гра і таким чином підкручує тривалість проходження до якомога більшої кількості часу.

Боротись чи здаватись?

Тож у підсумку Avalanche припіднесли нам чудово оформлену пісочницю, де концепт „розваж себе сам“ працює доти, доки ви зможете його терпіти. Візуальна краса локацій та феноменальність вибухів і технічна недосконалість, свобода пересування, розмаїття зброї й ґаджетів та одноманітність занятть. Що переважає на шальках терезів Just Cause 3 — обирати вам. Ваші висновки, зауваження та враження буду радий прочитати в коментарях.